Наші контакти: +38 044 361 92 79 |  +38 067 912 89 29 |    

Любов Дудник: як бути лідером, коли сирени не замовкають

378813240 713399740806394 1922150373888904591 n«Увага! Повітряна тривога. Пройдіть у найближче укриття» — наша розмова з Любов’ю Степанівною Дудник, керівником компанії «Дайвер ЛТД», яка спеціалізується на виготовленні полімерних матеріалів «Коутекс»™ і полімерних наливних підлог, періодично переривається попереджувальними сигналами смартфону. Ще секунди — і за вікном починають лунати сирени.

Проте ми не припиняємо діалог: продовжуємо відверто дискутувати про хабарництво у «високих кабінетах» і мріяти про перемогу, ділимося болем і надіями, особистими історіями й, як не дивно, планами на майбутнє. Все, як у сучасних українських реаліях: коли над головою ворожі ракети, неможливо ставити життя на паузу, лукавити й відкладати щось на потім.

Жінка, бізнес, війна, Україна. Як керувати компанією в такій системі координат?
Про це — далі.

— Давайте за допомогою уявної машини часу повернемося в минуле століття. З чого почалася історія компанії?

— На календарі — 1995-й рік. 8 чоловіків (за професією — водолази) приймають рішення створити фірму «Дайвер», яка б спеціалізувалася на виконанні ремонтних робіт прибійних зон, відновленні мостів, очищенні днища кораблів, виготовленні покриттів для нафтогазових підприємств. Здавалося б, чудова ідея, правда?

Однак згадаймо, яка ситуація панувала в державі на той час. Україна нещодавно здобула незалежність, тільки-тільки пережила бурхливі 90-ті. Влада ніби «за» відновлення, розвиток, проте красиві слова так і не трансформуються в реальні дії, бракує політичної волі. Підтримки підприємців із боку держави — нуль.

Тому поступово компанія «Дайвер» відійшла від початкового задуму й переорієнтувалася на виготовлення наливних підлог. Дебютним проектом стала наливна підлога для столичного магазину «Комбі» площею близько 50 м2.

Епізодичні замовлення, невеликі обсяги — у такому форматі «Дайвер» працював до 1997 року, коли наші життєві шляхи випадково перетнулися. На той час я була співробітником рекламного відділу журналу «Навігатор», призначила зустріч директору компанії «Дайвер», щоб запропонувати розміщення реклами наливних підлог (до речі, саме тоді я вперше про них почула).

Як виявилося, бюджету на рекламу не передбачалося: ні керівник, ні колектив не розумілися на бізнес-стратегіях, просуванні. Вони зосереджували зусилля на якісному виконанні робочих процесів, прагнули працювати й заробляти. Не вистачало каталізатора — масштабного проекту. І така нагода трапилася завдяки моїй допомозі.

Одного разу на діловій зустрічі з адміністрацією одного з районів Києва зайшла мова про виробників підлоги. Шукали виконавця роботи для шоколадного цеху фабрики ім. Карла Маркса (нині — ROSHEN), об’єкту площею 2200 м2! Я одразу зрозуміла, що це ТОЙ САМИЙ щасливий випадок. Поєднала замовника й виконавців із «Дайвер», фактично виконавши роль менеджера проекту.

Співпрацею залишилися задоволені всі: замовник якістю й ціною, виконавець — поповненням портфоліо, я — новими перспективами, оскільки отримала пропозицію долучитися до компанії та працювати менеджером на постійній основі.

Спочатку трохи вагалася, та врешті-решт погодилася, адже компанія мала гарну базу, досвідчених працівників, обладнання, відмінні перспективи. І для успішного переходу на комерційні рейки не вистачало лише бізнес-складової, реклами, просування. Того, на чому я якраз прекрасно розумілася.

Від менеджера до керівника, співвласника: які особисті трансформації вам довелося пережити на цьому шляху?

— Змінювалися всі ми, вся команда «Дайвера»: деякі працівники вирушали у вільне плавання, хтось кардинально змінював рід діяльності й звільнявся, з’являлися нові обличчя й структури, а саме відділ маркетингу, комісія з навчання практичним нюансам роботи з наливними підлогами. У відділ маркетингу я залучила фантастичних спеціалістів — колишніх співробітників заводу «Київхімволокно». На цьому підприємстві пропрацювала 16 років, тож не сумнівалася в досвіді й кваліфікації колег. Озираючись назад, мені складно чітко відповісти, чим саме ми тоді займалися: покращували роботу компанії чи (що більш імовірно) налагоджували її з нуля?

На певному етапі прийшло усвідомлення, що настав час масштабуватися. Директор «Дайвера» запропонував мені стати співвласником і очолити нову компанію — «Дайвер ЛТД». Відверто кажучи, я дуже довго вагалася. Не була певна, що працівник, котрий живе компанією, зможе успішно поєднати такі функції, як виконання поточних завдань і управління. Проте ризикнула спробувати. Поступово звикла до нової ролі, адаптувалася. Відділ маркетингу, виробництво на той момент вже функціонували самостійно, не потребували постійного контролю. Тож з’явилося трішки часу «побути директором» (мушу визнати, досить жорстким).

Паралельно з формуванням кадрового складу змінювався й вектор розвитку. До спектру наших послуг додалися підводні роботи, забезпечення поставок негорючих матеріалів на атомні станції. Проектів ставало дедалі більше. Коштів і можливостей розвитку теж.

Наступний доленосний етап — розподіл компанії на виробництво й послуги. Створене науково-виробниче підприємство займалося експериментами, розробкою інноваційних матеріалів. Я чітко окреслила нашу мету: якщо на ринку України з’являється новий закордонний матеріал, слід створити ще кращий, ще стійкіший, ще безпечніший. Не минало й місяця, щоб ми щось не впроваджували в практику, не вдосконалювали. Завдяки цьому стали українським виробником із дуже якісним товаром, який слугуватиме не тільки замовникам, а ще й їх внукам. Я можу порівняти KOUTEX із надзвичайно смачною цукеркою, котру залишилося загорнути в красиву упаковку (попрацювати над іміджем).

— Іноді бізнес-діяльність в Україні напівжартома називають «Форт-Боярд» та грою, правила в якій постійно змінюються. З якими викликами стикалася (-ється) ваша компанія?

— Згадаймо ключові віхи в історії незалежної України. Приблизно такі ж буремні події відбувалися і в нашій галузі. Невизначеність, ваучери, сертифікати, недоброчесні конкуренти, побори, економічні провали, злети, помилки, конфлікти, кризи — легко не було жодного дня. Апетити політичних еліт із року в рік зростали в геометричній прогресії. Недаремно виник жарт, що кожна стара влада, дивлячись на нову, каже: «А що, так можна було?».

Можливо, трішечки легше працювалося за часів Леоніда Кучми, оскільки існувала програма підтримки вітчизняних виробників: на об’єкти дозволялося вибирати вітчизняні матеріали, навіть якщо їх вартість перевищувала таку іноземних (у межах 15%).

Завжди компанія «вигрібала» самостійно, без державної підтримки, напрацьованих «схем», покровителів. Я пишаюся тим, що ми ніколи не йшли хибним шляхом «договорняків», а зосереджували зусилля на покращенні властивостей матеріалів, вдосконаленні технологій, практичних навичок спеціалістів. Намагалися працювати максимально якісно, гідно заробляти, щоб не залежати ні від кого, не боятися, не озиратися. У цьому сенсі ми, напевно, унікальні: за 30 років діяльності — ні дотацій, ні преференцій, жодної копійки від держави наша компанія не отримала. Всього досягли власною щоденною працею — і я цим задоволена.

Ще одна складність — на відміну від Європи в Україні в сегменті наливних підлог не буває «ідеальних» проектів, ідеального бетону. Десь він «покоцаний», десь — промаслений і т.д. А замовник просить зробити «рівненько». Щоб досягти бажаного результату у таких ситуаціях, ми розробили матеріал для «лікування» бетону. Спочатку за його допомогою відновлюємо бетон до адекватного технічного стану, лише потім наносимо полімерне покриття.

Те, що дається мені найважче, до чого я не зможу звикнути, — тотальне хабарництво. Якими б гарними не були матеріали чи зразок на об’єкті, чи пропозиція виконавця, але зацікавленість людей дотичних до прийняття рішення у «відкатах» перекреслює будь-яку можливість чесної конкуренції під час тендерів.

Під час бомбардувань Київщини мій чоловік 3 доби просидів у черзі в військкоматі, щоб потрапити на війну добровольцем. Мої думки і моя душа — там, на фронті разом із хлопцями. Тому я не хочу і не можу «давати на лапу», в мене рука не підніметься. Краще я ці кошти відправлю на потреби ЗСУ.

— Як ви оцінюєте ринок полімерних наливних підлог в Україні, світі? Які переваги мають полімерні наливні підлоги? Для яких об’єктів вони є оптимальним рішенням?352372133 658562052956830 2722242289396513776 n

— Наразі в Україні у даному сегменті спостерігається ажіотаж: і попит, і пропозиція шалено високі. Реалізуються масштабні проекти: на 20, 30, навіть 60 000 м2. Наливні підлоги не робить хіба що лінивий.

Зворотний бік медалі — зростає кількість шахраїв, недоброчесних виробників без сертифікатів якості; безперешкодно продовжують діяльність фірми, що не вийшли з рф і визнані спонсорами тероризму.

Низька обізнаність населення щодо видів і характеристик наливних підлог ускладнює ситуацію і грає на користь шахраям. Не рідкість — випадки, коли бетон замість полімеру покривають фарбованою водою. Очікуємо шквал замовлень на переробку таких робіт через 3-6 місяців.

Полімерні наливні підлоги наразі поза конкуренцією серед рішень для промислових об’єктів і набувають популярності як варіант для приватних будинків. Це оптимальний варіант підлоги в багатьох промислових приміщеннях (заводи, фабрики, склади, паркінги, ангари, виробничі цехи, логістичні центри, котельні, машинні зали, лабораторії); комерційних просторах (магазини, торгові центри, офіси, аптеки, кав’ярні) і приватних будинках/квартирах (кухні, коридори, підвали, веранди). Наливну підлогу можна поєднувати з теплою, враховуючи технічні нюанси (наприклад, стяжку необхідно робити без пластифікаторів, інакше потім з’явиться «ефект віспи»).

Полімерні покриття відкривають двері у безмежний простір стильних і креативних дизайнерських рішень. Покриття з акриловими чіпсами вибирають для шкіл, дитячих садочків, офісів, оскільки воно міцне і візуально привабливе. У приватних будинках, офісах часто використовують мікроцемент, фактуру, лофтові підлоги.

  Ключові переваги полімерного покриття:

        міцність;

        довговічність;

        безпечність (відповідає санітарно-епідеміологічним нормам);

        відсутність пилу (актуально для цехів із пошиття одягу);

        стійкість до розтріскування, стирання, зміни температур, дії дезактивуючих рецептур, мінеральних олій, соляних розчинів (СТО, ангари для літаків, виробництво, пов’язане з використанням кислот, АЕС, ТЕЦ);

        здатність витримувати великі навантаження (паркінги, спортивні споруди й ін.);

        антистатичні властивості (приміщення, де розміщена лікувальна апаратура чи здійснюється діагностика автомобілів);

        антиковзання (за потреби);

        естетика.

У нашому асортименті представлені епоксидні, епоксиполіуретанові та поліуретанцементні покриття. Також є широкий спектр декоративних покриттів для приватних будинків або спецпокриття, зокрема: хімстійкі-ХС, антистатичні-АСТ, негорючі - Г1 та хіманкера, які, до речі, суттєво дешевші від зарубіжних. Також є матеріали для роботи під водою для укріплення мостів та дамб. Для ямкового відновлення дорожнього покриття з бетону та асфальтобетону пропонуємо полімергравійну суміш -ПГС, укріплюючі/бронюючі стяжки. Ще хочу сказати, що наші спеціалісти завжди готові проконсультувати та допомогти у підборі правильних рішень для будь-яких технічних завдань, навіть якщо вони складні та нестандартні.

— У вашому портфоліо — понад 9700 виконаних об’єктів, 1,4 млн м2 облаштованих площ. На яких столичних (і не тільки) локаціях можна здійснити тест-драйв полімерного наливного покриття від вашої компанії?

— Зразки наших робіт можна побачити у Клініці св. Луки у Львові, в Києві — у приймальному відділенні центрального військового госпіталю на Печерську, лікарні «Охматдит», ТРЦ Smart Plaza Polytech, MIDGARD SCHOOL, на заводі «Антонов», на паркінгах у БЦ Леонардо і ЖК OBOLON RESIDENSE.

До речі, за часів Леоніда Кучми, якого я вже згадувала, Офіс Президента (стіни, стеля, меблі і т.д.) був оздоблений винятково українськими матеріалами. Приємно зазначити, що наливна підлога була нашого виробництва, ТМ «Коутекс».

378598003 713519507461084 5112277840735402157 n— Іноді можна почути, що «спорт поза політикою/війною», «культура поза політикою/війною». А як щодо бізнесу? Якою ви хотіли би бачити Україну майбутнього після перемоги?

— Ще в 2014–му, коли я чітко й категорично почала висловлювати в соцмережах проукраїнську позицію, мене стали називати «радикальною бандерівкою». Так, я страшенно хочу чути в Україні українську мову, українську пісню. Обожнюю український одяг, творчість танцювального ансамблю ім. Павла Вірського, петриківський розпис. Мрію бачити щиру любов народу до своєї держави, працелюбність, відданість. Дуже поважаю й розділяю погляди покійної Ірини Фаріон.

Якось ми отримали замовлення від військових. Коли я зателефонувала уточнити деталі й почула відповідь російською, не змогла стримати обурення: «Ви працюєте в українському штабі чи в штабі рф?» І відразу прозвучала українська мова».

Але ж хіба це радикальність? Це любов і повага до свого, до України! І я цим пишаюся!

Коли ти любиш свій дім (у глобальному сенсі — Батьківщину), то намагаєшся зробити його кращим. У професійному плані протягом усього життя я створювала, розвивала й просувала українське. Докладала зусиль, щоб налагодити потужне власне виробництво будівельних матеріалів, а їх якість зробити кращою порівняно з іноземними аналогами, конкурентною.

Те, над чим однозначно варто працювати на перспективу, — освіта, медицина, порятунок економіки. Мрію, щоб рівень освіти та медицини в Україні був вражаюче високим, а послуги — доступні кожному українцю незалежно від статків. Щоб чиновники припинили робити ставку на міжнародну фінансову допомогу і перестали пресувати підприємців, а створили нормальні умови для діяльності бізнесу. І тоді бізнес України почне розвиватись.

— Яка сфера, на вашу думку, в Україні є недооціненою й могла би стати драйвером економічного зростання?

— Наші невикористані можливості — туризм. Протягом 10 років мала регулярні відрядження по Україні, об’їздила її вздовж і впоперек. Неодноразово переконувалася, яка ж мальовнича наша Батьківщина, оспівана Лесею Українкою й Тарасом Шевченком.

У розробці проектів, спрямованих на розвиток туризму, відновлення історичних об’єктів, я вбачаю можливості економічного росту. Держава могла б заробляти мільйони, адже нам є що показати, є чим вразити.

Деколи міркую над ідеєю створити програму для дітей, у рамках якої вони отримали б можливість мандрувати Україною; побачили її велич і красу; полюбили б Батьківщину так, як люблю її я; прагнули залишитися тут і розбудовувати державу, а не шукати щастя закордоном.

Україна не лише географічно є центром Європи, але є й центром ментального, культурного, політичного та наукового надбань. Ми — перша та єдина нація у світі, яка вийшла на Майдан проти влади, не через матеріальні блага, а за гідність людську. У нас «народний устрій»: народ сильніший за владу, народ задає вектор руху, веде вперед, а влада — відстає. Показовий приклад — початок повномасштабної війни. У той момент, коли влада не вірила у здатність країни дати відсіч ворогу, звичайні люди «піднялися»: тобто стали на допомогу ЗСУ, взяли до рук зброю, почали боротися та волонтерити.

Ми колоритні, креативні, відважні. Це вражає, це надихає, це привертає увагу світу.

— Чи вдається вам підтримувати баланс між роботою, захопленнями й особистим життям? Як заряджаєте внутрішню батарейку?

— Work-life balance — не про мене, я живу роботою. Так було завжди. До 2022-го дисбаланс частково врівноважував мій чоловік, завдяки його підтримці мені вдавалося максимально сконцентруватися на професійних задачах. Після російського вторгнення він долучився до боротьби на фронті. Тож наразі робочі процеси практично не зупиняються, вони відволікають від тривожних думок.

Моє джерело позитиву поза роботою — донька й син, приватний будиночок із садком, куди я регулярно навідуюся. Вирощую яблука, помідори, огірочки — ці прості заняття для мене як рятівне коло. Поруч із будинком я розмістила дитячий майданчик. Там постійно вирує життя: збираються гратися дітки різного віку, чути шум, гам і веселий сміх. Радість у чистому вигляді. Деколи жартую, що внуків поки не маю, але вже побудувала майданчик і звела садок.

Серед моїх захоплень — психологія, нумерологія. Свого часу знання у цих сферах допомогли мені в підборі персоналу, комунікаціях у колективі. Вже багато років відслідковую політичну ситуацію в країні, моніторую законодавчі зміни, тенденції. Політиків розрізняю «на звук» — за голосом. Так що можна сказати, це ще одне моє хобі — політичне (сміється).

— Любов Степанівна, вас можна порівняти з Маргарет Тетчер, Голдою Меїр: сильна, красива, розумна, незалежна, мудра, успішна. Які поради молодому поколінню підприємців ви хотіли б дати?

— Найкраща порада — не давати порад. Тим більше, кожен проходить свій унікальний шлях, із власними помилками, перемогами, труднощами вибору.

Те, що однаково корисно для всіх, — наполегливо вчитися, максимально поглинати знання, їх за плечима не носити. Це майбутній скарб, який можна буде використовувати, вдосконалювати, примножувати дохід.

Також бажаю кожному, хто тільки починає професійне життя, вибрати вірний напрямок руху. Працюйте чесно й гідно, щоб не було соромно перед самим собою. Всупереч вимушеним зупинкам, неочікуваним поворотам крокуйте до бажаного пункту призначення. Що б не трапилося, вірте у себе, піднімайтеся й рухайтеся далі. Не буває успіху без перешкод.

І головне — щиро любіть Україну!

Ольга Радучич

Список Інтерв'ю