Понад чотири роки Україна живе у новій реальності – у тіні повномасштабної війни, але з поглядом у майбутнє. Ключова тема національного дискурсу – відбудова. Багато говорять про цифри, фінансування, метри і тонни, але рідко – про якість рішень, інституційну спроможність та довіру інвесторів. Аналітичний центр We Build Ukraine взяв на себе складну, але важливу місію – розробку системних рішень для прискореної відбудови критичних секторів: будівництва та інфраструктури.
Рrof Вuild поговорив з Анною Юрченко, співзасновницею центру, про виклики, які сьогодні постали перед сектором, і те, що стоїть за словами «масштабна відбудова».
Prof Build: Анно, ми часто чуємо, що будівництво — один із драйверів відновлення. Але із чого насправді починається здорова відбудова держави?
— Передусім — з бачення. Із розуміння того, для кого ми будуємо, навіщо, у якому середовищі й на яких умовах. В Україні зараз дуже багато енергії спрямовано на фізичну відбудову — тобто на створення об’єктів. Але відновлення — це значно більше, ніж зведення будівель або прокладання доріг. Це процес, який повинен мати соціальний, економічний і культурний сенс.
Здорова відбудова починається з інституцій. Якщо ми не маємо спроможних органів управління, які можуть довгостроково планувати, координувати і втілювати політики, ми ніколи не зможемо використати ані міжнародну допомогу, ані інвестиції ефективно. Зараз, на жаль, інституційна пам’ять руйнується — через постійні зміни керівництва, нестабільність функцій і відсутність стратегічної спадковості. Щодо будівництва, то цей сектор в Україні поступово переходить у фазу стратегічного масштабу — як за обсягом майбутніх інвестицій, так і за своєю роллю в економічній трансформації держави. Ідеться вже не просто про ліквідацію наслідків руйнувань, а про створення нової інфраструктурної спроможності, яка дозволить реалізовувати довгострокові, складні проєкти навіть в умовах війни або нестабільності.
Будівельна галузь має потенціал зростання з нинішніх 3–4 % до понад 10 % в структурі ВВП. Це також і величезний мультиплікативний ефект: розвиток локального виробництва будматеріалів, поява нових промислових кластерів, створення робочих місць, стимулювання локалізації. Але для цього потрібне повне перезавантаження системи. Ми говоримо про відновлення довіри з боку інвесторів, про реформу процедур, про підвищення професійної спроможності органів управління, про прозоре планування та однакові правила гри для бізнесу. Без цього будівництво залишатиметься фрагментованим і вразливим, а не системним драйвером відновлення.
Читайте також: Лев Парцхаладзе: "Ми не чекаємо перемоги, щоб почати, — ми вже відбудовуємо країну"
Prof Build: Які системні виклики Ви вважаєте найкритичнішими для галузі?
— Найбільший виклик — це відсутність зрозумілих і прозорих правил гри для всіх учасників процесу. Коли інвестор, забудовник або орган місцевого самоврядування не розуміє, як виглядає процедура, хто її адмініструє, за якими критеріями ухвалюється рішення — жодної довіри не буде. Наприклад, більшість громад не мають актуальної містобудівної документації. Це означає, що вони не можуть ефективно працювати із запитами на розміщення об’єктів, не можуть планувати розбудову мереж, не можуть запропонувати інвестору придатну ділянку. Усе замикається на ручному управлінні — і це створює простір для зловживань.
Ще одна критична проблема — розшарування відповідальності між різними рівнями влади. Центральні органи часто не мають механізмів прямої взаємодії з громадами, а місцеве самоврядування — не завжди має технічну чи адміністративну спроможність. Це породжує фрагментацію і зволікання. І третє — це нормативна архаїчність. Наші підходи до ціноутворення, проєктування, погодження документації часто не відповідають реаліям, неадаптовані до цифрових інструментів і не стимулюють гнучкість, інновації, залучення приватного сектору.
Prof Build: Чому інвестори вагаються і не поспішають вкладати кошти навіть у критично важливі об’єкти?
— Бо для будь-якого інвестора важливе передбачуване середовище. На жаль, сьогодні в Україні інвестор не має гарантій. Він не знає, чи буде збережено ухвалене містобудівне рішення за рік, чи не зміниться місцева політика, чи не буде анульовано дозвільні документи через зміну влади.
Дуже багато кейсів, коли вже підписані меморандуми або домовленості не втілюються просто тому, що немає спроможності або політичної волі на місцях. І тут навіть не завжди йдеться про корупцію — іноді це банально людський фактор і нестача інституційного досвіду. Інвестор не хоче входити в такі зони невизначеності.
Читайте також: Сергій Сухомлин: «Відновлення України: прозорість, інновації та національна експертиза»
Prof Build: Що потрібно змінити в системі публічного управління, щоб розблокувати потенціал будівельної галузі у процесі відновлення?
— Галузь будівництва в Україні не зможе реалізувати свій потенціал без зміни самої філософії управління. Сьогодні ми працюємо за моделлю ручного адміністрування — де ключові рішення часто приймаються ситуативно, непрозоро і без системної логіки. Це гальмує процеси, відлякує інвесторів і послаблює громади. Ми маємо перейти до сервісної моделі публічного управління — де держава стає не бар’єром, а партнером. Це означає запровадження цифрових реєстрів просторового планування, єдиних стандартів відбору проєктів, публічних критеріїв пріоритизації інвестицій. Ця модель має працювати не тільки у центрі, а й на місцях. Громади потребують практичної підтримки: шаблонів документів, типових проєктів, методичних рекомендацій, технічного супроводу. Усе це має бути доступно у форматі цифрової платформи — як публічна інфраструктура підтримки.
Крім того, необхідна кадрова стабільність і збереження інституційної пам’яті — щоб знання не втрачалися при кожній зміні керівництва. Важливо створити й постійну координаційну платформу між урядом, донорами, бізнесом і громадами. Відбудова — це командна гра. Без узгодженості дій і спільного бачення ми не отримаємо системного результату, лише фрагментовані проєкти.
Нерідко присутній тиск або корупційні ризики. Це особливо небезпечно для міжнародних партнерів, які працюють за стандартами прозорості, звичними для ЄС — зокрема, контрактами формату FIDIC, NEC або EPC. Ще один фундаментальний вузол — це кошторисне ціноутворення. Україна досі застосовує «радянські» методики, засновані на нормативно-розрахункових показниках, а не на реальній ринковій вартості. Ці методики не лише неефективні — вони фактично створюють підґрунтя для корупції. Коли вартість матеріалів або робіт визначається не ринком, а застарілою нормою, це або штучно занижує, або завищує кошторис. У підсумку — це спотворює фінансову логіку проєкту, гальмує закупівлі та блокує залучення західних партнерів, які не готові працювати в непрозорому середовищі. Якщо ми справді хочемо залучати інвестиції, адаптуватися до європейського ринку та реалізовувати масштабні інфраструктурні проєкти, без реформування технічного регулювання та перегляду підходів до ціноутворення це буде практично неможливо.
Читайте також: Індустріальні парки: де формується економіка майбутнього
Prof Build: Які регуляторні бар’єри найбільше гальмують підготовку та реалізацію інфраструктурних проєктів в Україні, зокрема у взаємодії з міжнародними партнерами?
— Однією з найкритичніших проблем сьогодні є невідповідність між сучасними вимогами міжнародних партнерів і архаїчною нормативною базою в Україні. Компанії, особливо ті, що працюють з іноземними інвесторами чи в рамках міжнародних програм, змушені адаптовувати технічну документацію до реалій, які часто не відповідають жодним сучасним стандартам. Відсутність єдиного уніфікованого переліку вихідних даних для просторового планування створює правову невизначеність і відкриває величезне поле для зловживань. Одним із типових прикладів є процедура погодження відхилень від будівельних норм. Те, що мало б бути формальністю, перетворюється на неформальний процес, у якому нерідко присутній тиск або корупційні ризики. Це особливо небезпечно для міжнародних партнерів, які працюють за стандартами прозорості, звичними для ЄС — зокрема, контрактами формату FIDIC, NEC або EPC. Ще один фундаментальний вузол — це кошторисне ціноутворення. Україна досі застосовує «радянські» методики, засновані на нормативно-розрахункових показниках, а не на реальній ринковій вартості.
Ці методики не лише неефективні — вони фактично створюють підґрунтя для корупції. Коли вартість матеріалів або робіт визначається не ринком, а застарілою нормою, це або штучно занижує, або завищує кошторис. У підсумку — це спотворює фінансову логіку проєкту, гальмує закупівлі та блокує залучення західних партнерів, які не готові працювати в непрозорому середовищі. Якщо ми справді хочемо залучати інвестиції, адаптуватися до європейського ринку та реалізовувати масштабні інфраструктурні проєкти, без реформування технічного регулювання та перегляду підходів до ціноутворення це буде практично неможливо.
Prof Build: Чим відрізняється логіка відновлення інфраструктури в умовах війни від мирного часу і як це впливає на ефективність рішень та інвестиційний клімат?
— Відновлення інфраструктури під час повномасштабної війни — це зовсім інша динаміка, ніж у мирний час. Воєнна логіка глибоко проникає в усі етапи: від планування до реалізації. Потреби з’являються екстрено, рішення ухвалюються на основі надзвичайної ситуації, і часто — без належного обґрунтування чи стратегічної перспективи. Учасники ринку постійно підкреслюють: у таких умовах складно говорити про сталість проєктів. Сектори не координуються між собою, просторові плани ігноруються, а об’єкти часто будуються не там, де це було б логічно чи доцільно, а де є ресурс або політична воля. Це порушує логіку стратегічного планування і знижує ефективність використання ресурсів. Ще одна ключова проблема — відсутність гарантій для підрядників. У зонах ризику вони працюють без страхування, без чітких механізмів компенсації, без безпекових запобіжників. Це підвищує вартість будівельних робіт, збільшує строки реалізації й стримує інвесторів, які не готові заходити в настільки невизначене середовище.
Війна не знімає потреби у системному підході — навпаки, вона цю потребу підсилює. Саме тому критично важливо мати зрозумілі критерії пріоритизації проєктів, інтеграцію в просторові плани і наявність базових механізмів страхування та захисту. Без цього ми не зможемо забезпечити ані ефективність, ані довіру, ані сталість відбудови.
Читайте також: Антон Мирончук: «Ми створюємо місця, де хочеться жити і ростити дітей»
Prof Build: Попри зміни, в Україні досі існують високі корупційні ризики на кожному етапі реалізації будівельного проєкту. Приміром, неактуальна містобудівна документація.
— Неактуальна містобудівна документація — це одна з ключових структурних проблем, яка блокує не лише розвиток будівельного ринку, а й загалом інвестиційну привабливість територій. За законом, будь-який проєкт має відповідати планам просторового розвитку. Але на практиці значна частина цих документів застаріла, не відповідає сучасним потребам і часто охоплює лише межі населених пунктів, не включаючи навколишні території, які мають великий потенціал для розвитку. Це створює ситуацію, коли навіть добросовісні інвестори, які мають намір працювати прозоро, стикаються з юридичними і технічними бар’єрами. Вони просто не можуть реалізувати проєкт, тому що не існує формальних підстав для його погодження. А ще гірше — є випадки, коли раніше ухвалені рішення у сфері просторового планування скасовуються вже після того, як інвестор вклав кошти у проєкт. І держава не передбачає жодних механізмів компенсації в таких випадках. Це руйнує довіру.
Потенційні інвестори бачать цю непередбачуваність і відмовляються вкладати кошти. Їх лякає не тільки корупційний ризик — а саме правова нестабільність, відсутність гарантій і неможливість пла- нувати навіть на середній строк. І доки ми не оновимо містобудівну документацію в громадах і не створимо прозору систему ухвалення рішень, жодна стратегія відбудови не буде ефективною. Це — основа основ.
Prof Build: Чому процедура видачі містобудівних умов і обмежень (МУО) вважається однією з найбільш проблемних у сфері будівництва?
— Процедура видачі містобудівних умов і обмежень — це один із найбільш вразливих і конфліктних етапів у реалізації будь-якого будівельного проєкту в Україні. Формально МУО мали б видаватися автоматично, як витяг із чинної містобудівної документації. Але на практиці цей процес перетворився на механізм адміністративного тиску і джерело корупційних зловживань. Це не просто гальмує ринок — це ставить під загрозу всю логіку планування і реалізації інфраструктурних проєктів. Якщо ми не зробимо цю процедуру автоматизованою, прозорою і технічною, вона залишатиметься ключовим вузлом корупції в будівництві. А отже — і фактором стримування інвестицій.
Prof Build: Які проблеми існують у процедурі отримання дозволу на початок будівельних робіт в Україні і чому бізнес прагне уникати місцевих дозвільних органів?
— Отримання дозволу на початок будівництва в Україні досі залишається складним і високоризиковим етапом, який супроводжується численними бюрократичними і корупційними бар’єрами. Найбільша проблема
— це відсутність автоматизованої системи прийняття рішень. Уся процедура досі залежить від «людського фактору», що дає чиновникам можливість навмисно створювати штучні перешкоди. Типові практики — затягування строків, висування надуманих або незаконних вимог, а також відмови у видачі дозволу без пояснень чи з порушенням регламенту. І що найгірше — наразі не існує ефективного механізму притягнення посадовців до відповідальності за подібні зловживання. Тобто навіть у випадку очевидного порушення максимум, на що може розраховувати замовник, — це тривалий і непередбачуваний судовий процес.
На тлі цього особливо помітною є робота Державної інспекції архітектури та містобудування (ДІАМ), яка справді зарекомендувала себе як сервісна і прозора структура. Але її юрисдикція обмежена: вона видає дозволи лише на об’єкти з високим класом наслідків — а це лише близько 20 % від загальної кількості проєктів. Тому частина замовників свідомо завищує клас наслідків своїх об’єктів, аби уникнути взаємодії з місцевими органами. Це абсурдна, але цілком логічна реакція ринку на несправну систему. І поки ми не автоматизуємо процес видачі дозволів, не забезпечимо перевірку документів через державні реєстри і не запровадимо відповідальність за зловживання, ситуація не зміниться. Прозорість починається з того, що чиновник не має можливості зловживати повноваженнями. А це — питання не політики, а технічного дизайну системи.
Читайте також: Індустріальні парки — інструмент відновлення та зростання: як держава підтримує бізнес
Prof Build: Які ключові корупційні ризики пов’язані з введенням об’єктів в експлуатацію та здійсненням архітектурно-будівельного контролю?
— Введення об’єкта в експлуатацію — один із найбільш проблемних етапів, де нерідко фіксуються спроби штучного затягування процесу або створення перешкод з боку чиновників. Особливо це стосується виїзних оглядів — коли замовників змушують «домовлятися» за видачу сертифіката. Водночас, коли цим займається ДІАМ, подібні зловживання майже відсутні — і це важливий індикатор.
Друга болюча точка — архітектурно-будівельний контроль. Органи мають занадто багато дискреційних повноважень: можуть зупиняти роботи, ігнорувати або надмірно прискіпливо трактувати правила. Відсутність чітких критеріїв відкриває можливості для тиску. Крім того, ринок технічного та авторського нагляду залишається монополізованим і недостатньо регульованим. Брак конкуренції та прозорих стандартів допускає неформальний вплив і «позитивні» висновки за окрему плату. Вихід — цифровізація процедур, відкритий доступ до професій і публічний контроль за перевірками.
Prof Build: Які технічні обмеження та регуляторні вади стримують ефективну реалізацію будівельних проєктів в Україні?
— Одна з ключових проблем — це невідповідність чинних будівельних норм реальним умовам, особливо у випадках капітального ремонту чи реконструкції. Часто дотримання сучасних вимог просто неможливе, бо об’єкт зведений за старими стандартами. Це змушує замовників проходити додаткові адміністративні процедури — зокрема погоджувати відхилення, що уповільнює проєкти й відкриває простір для зловживань. Друга критична вада — система ціноутворення. Вона досі базується на застарілих нормативних розрахунках, які не враховують ринкові реалії. У підсумку маємо або завищену, або формально занижену вартість робіт, що підриває якість кошторисної документації та створює ризики для підрядників, замовників і контролюючих органів. Без реформування технічного регулювання та пе реходу до ринкових підходів ситуація не зміниться.
Prof Build: Підсумовуючи, на Вашу думку, якими мають бути ключові умови для відновлення України в умовах війни та переходу до повоєнного розвитку?
— Відновлення в умовах війни — це не просто сума будівельних проєктів. Це перевірка держави на спроможність діяти системно, стратегічно й відповідально. Сьогодні ми бачимо, що чимало інфраструктурних рішень ухвалюються у надзвичайному порядку — без стратегічного обґрунтування, без узгодженості з просторовими планами, без урахування довгострокових наслідків. Це призводить до фрагментації, перевитрат, втрати довіри та неможливості масштабування досвіду. Партнери, як українські бізнеси, так і міжнародні донори, працюють у середовищі, де бракує гарантій. Вони не впевнені у захисті інвестицій, не бачать прозорості процедур і не відчувають, що держава має достатню реалізаційну спроможність. Це означає, що навіть наявні ресурси не використовуються ефективно.
Щоб змінити ситуацію, потрібна нова рамка взаємодії. Маємо запровадити страхування інфраструктурних проєктів у зонах ризику, розробити зрозумілі критерії пріоритизації проєктів у воєнний період, чітко розподілити ризики між усіма учасниками процесу — державою, підрядниками та донорами.
Ключовим кроком має стати переорієнтація всієї моделі взаємодії з партнерами: від ручного управління — до прозорості, конкурентності й спільного аудиту результатів. І головне — потрібно переходити від кризового управління до сталої моделі публічного адміністрування. Довіру не можна побудувати в хаосі. Її забезпечує лише стабільність, передбачуваність і чесні правила гри — незалежно від рівня загроз.
Читайте також: Цифрова трансформація та сучасні інформаційні інструменти
Prof Build: Яку роль відіграє ваш аналітичний центр у цій системі?
— Наша місія — допомагати формувати спроможність держави й місцевого самоврядування діяти ефективно. Ми працюємо на перетині політики, аналітики й управлінської практики. З одного боку — готуємо дослідження, аналітику, порівняння з міжнародним досвідом. З іншого — формуємо інструменти, які можна одразу впроваджувати: шаблони документів, цифрові платформи, моделі проєктного аналізу, дорожні карти впровадження змін. Ми також виступаємо своєрідним містком між державними органами, донорами та виконавцями. Допомагаємо говорити однією мовою, узгоджувати очікування, вибудовувати системну комунікацію.