За кілька останніх років в українському суспільстві докорінно змінився запит до архітектури й будівництва. Тисячі ветеранів і ветеранок повертаються з фронту з пораненнями та обмеженнями мобільності, мільйони людей потребують доступного житла, лікарень, освітніх і адміністративних будівель.
Відповіддю на ці виклики стало оновлення нормативної бази. Нові та переглянуті ДБН суттєво посилили вимоги до доступності житлових і громадських будівель, а також чіткіше окреслили зони відповідальності всіх учасників процесу — від проєктанта і забудовника до замовника та громади. На жаль, на практиці питання безбар’єрності й досі часто зводять до формального виконання норм.
Саме тому сьогодні важливо говорити не лише про те, що вимагають ДБН, а й про те, як ці вимоги реалізуються, контролюються і хто відповідає за результат. За відповідями ProfBuild звернувся до фахівців.
Ольга Сидорчук, партнерка юридичної компанії Altelaw&Sempra: «Через невідповідність об’єкту вимогам ДБН можуть відмовити у видачі сертифіката»
ProfBuild: Пані Ольго, як сьогодні українські ДБН і законодавство визначають обов’язковість безбар’єрності?
— Варто почати з того, що безбар’єрність в Україні є обов’язковою вимогою, а не рекомендацією. В Україні діє ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд», до якого постійно вносяться зміни, в тому числі щодо посилення вимог до безбарʼєрності до проектування та будівництва обʼєктів.
Наприклад, останні зміни до вказаного ДБН набули чинності з 01.09.2025 року. Ключовий момент полягає у тому, що безбар’єрність починається не з ліфта, а з підходу до будівлі. Доступність забезпечується шляхом формування безперервного доступного маршруту від межі земельної ділянки (місць паркування) до входу, усередині будівлі — до всіх функціональних приміщень, призначених для відвідувачів/користувачів.
ProfBuild: Чи передбачені ситуації, в яких допускається відступ від вимог?
— Відступи від вимог ДБН допускаються лише у випадках, передбачених законодавством, за умови застосування альтернативних технічних рішень, що максимально забезпечують доступність.
Наприклад, пішохідні шляхи повинні мати ширину не менше 1,5 м (з урахуванням можливості роз’їзду/маневрування); тверде, рівне та неслизьке покриття, і поперечний ухил, що не перешкоджає руху МГН. Перепади висот на шляху руху повинні бути відсутні або компенсовані пандусами чи підйомниками. а висота окремого порога неповинна бути більше 0,02 м. Пониження бортового каменю в місцях переходу мають бути із забезпеченням тактильного попереджувального маркування.
Місця для паркування транспортних засобів осіб з інвалідністю повинні передбачатися в кількості та з розмірами згідно з ДБН; розташовуватися максимально наближено до входу та мати розміри, що забезпечують посадку та висадку особи на візку — тобто, збільшена ширина місця. Сходові марші обладнуються поручнями, край сходинки має контрастне маркування, не допускається відсутність огородження.
У громадських будівлях повинні бути встановлені інформаційні таблички з рельєфними літерами, дублювання текстової інформації шрифтом Брайля. Такі таблички мають бути розміщені на доступній висоті — у зоні досяжності особи на візку.
Окрім шрифту Брайля, ДБН передбачає тактильні попереджувальні смуги перед сходами, направляючі тактильні елементи на маршрутах руху, контрастність маркування.
Читайте також: Безбар’єрність як національна безпека
ProfBuild: Якщо у будівлі зафіксовано порушення щодо доступності, хто несе за це юридичну відповідальність — проєктант, забудовник, замовник чи балансоутримувач?
— Відповідальність за недоступність будівлі залежить від того, на якому етапі виникає порушення — під час проєктування та будівництва чи вже під час експлуатації об’єкта.
Проєктна документація повинна відповідати державним будівельним нормам, зокрема вимогам ДБН щодо інклюзивності та доступності. У разі якщо проєкт не враховує обов’язкові вимоги безбар’єрності, він вважається таким, що не відповідає будівельним нормам. Це означає, що замовник будівництва не зможе отримати право на виконання будівельних робіт, оскільки саме замовник подає документи та несе відповідальність за їх відповідність законодавству.
Тобто, навіть якщо помилка допущена проєктантом, у процедурному сенсі наслідок настає для замовника — дозвіл на будівництво не буде отриманий, або обʼєкт не буде введений в експлуатацію, якщо порушення виникло на етапі будівництва. Проєктант при цьому несе професійну відповідальність за розроблення проєктної документації з порушенням вимог ДБН, але в межах відносин із замовником та відповідно до законодавства про архітектурну діяльність.
Якщо ж будівля вже збудована та введена в експлуатацію, питання відповідальності переходить у площину її утримання та використання. У такому випадку відповідальність за недоступність об’єкта несе власник будівлі.
Якщо визначений балансоутримувач і на нього покладені обов’язки з технічного утримання та забезпечення належного стану об’єкта, відповідальність може бути покладена саме на нього — залежно від обсягу його повноважень і зобов’язань.
ProfBuild: Які реальні правові ризики має об’єкт, що не відповідає вимогам безбар’єрності?
— Найперше — це ризик проблем із введенням в експлуатацію. Відповідно до містобудівного законодавства, об’єкт повинен відповідати проєктній документації та державним будівельним нормам, у тому числі вимогам доступності. Під час прийняття об’єкта в експлуатацію перевіряється дотримання будівельних норм, і сьогодні питання безбар’єрності є одним із найбільш важливих. Практика показує, що Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ) приділяє особливу увагу саме елементам доступності: наявності пандусів із нормативним ухилом, доступних входів, ліфтів, санвузлів, МЗК, наявність тактильних елементів тощо.
У разі невідповідності вимогам ДБН це може призвести до відмови у видачі сертифіката. Для девелопера це означає затримку запуску об’єкта, додаткові фінансові втрати.
Що стосується судової практики, то варто зазначити: справ щодо недоступності будівель наразі дуже мало, їх фактично одиниці.
Читайте також: Безбар’єрність як стратегія: представлено сім флагманських ініціатив
Євген Царьов, СЕО компанії «Лоджистракт», архітектор, інженер: «При проєктуванні промислових об'єктів питання інклюзивності переважно не розглядається»
ProfBuild: Пане Євгене, як змінюється архітектурне проєктування безбар’єрних будівель із прийняттям змін до ДБН V.2.2-40:2018, що уточнюють вимоги до пандусів, дверей та тактильної навігації?
— Безбар’єрність — це не про пандуси, ручки чи стрічки, а про рівність та доступність. Тут важливіше дух процесів, а не буква. Саме через нерозуміння необхідності та інструментів виникають неякісні рішення та конфлікти.
ProfBuild: Чи вимагають нові норми ДБН зміни підходів до проєктування входів, маршрутів пересування та просторових рішень, щоб об’єкти були справді доступними?
— Нові норми уточнюють та доповнюють. Але трохи не до кінця все унормовують. Тому важливо використовувати додаткові джерела.
ProfBuild: Які проєктні виклики виникають у вас у зв’язку з цими змінами, особливо коли потрібно адаптувати існуючі проєкти до нових вимог ДБН?
— Адаптувати об’єкт — це завжди важко, а іноді неможливо — наприклад, змінити ширину сходів, габарити ліфта чи вхід на рівні нуля.
Також важливо розрізняти, це громадські будівлі чи житлові, адже потреби та відповідальність дещо різні. У відносно недавніх проєктах зміни зазвичай не критичні.
ProfBuild: Чи буває так, що якісь архітектурні рішення виглядають безбар’єрними на кресленнях, але не працюють у реальному користуванні?
— Ми часто з таким стикаємося. Особливо у випадках, коли для сертифікації будівлі вимагається, щоб у складі комісії були людина у кріслі колісному. Це завжди викликає хвилювання щодо того, чи твої рішення задовільняють запит, чи все правильно враховано. Адже на папері може бути все добре, а реальний відгук — інший, і може стосуватися різних нюансів: правильного розміщення перил чи майданчиків поворотних, типу та висоти крану в умивальнику в санвузлі.
Для нас це дуже цінний досвід, який переноситься у наступні проекти і застосується на практиці.
ProfBuild: На яких етапах будівництва найчастіше «втрачається» безбар’єрність і чому це відбувається?
— Безбар’єрність неможлива, якщо всім на всіх етапах байдуже. Усі — від архітектора до будівельника, — мають працювати злагоджено. Цінність безбар’єрності також має відчувати і замовник.
ProfBuild: Чи можуть ДБН негативно впливати на архітектурну свободу, або навпаки — вони задають рамки для створення більш гуманного середовища?
— Бездумне виконання норм дійсно обмежує та створює для оточення ефект надлишковості та непотрібності.
Хист архітектора полягає в умінні взяти вимоги, загорнути їх в проєктні рішення таким чином, щоб у результаті отримати гармонійний, інклюзивний, доступний для всіх простір. Тут потрібний час, щоб набратися критичного досвіду.
ProfBuild: Поділитеся цікавим прикладом втілення принципу безбар’єрності на практиці?
— Цікавий досвід нашої компанії полягає в тому, що при проєктуванні промислових об'єктів питання інклюзивності переважно не розглядається.
Наприклад, був запроєктований об'єкт на рівні 1,2 м від рівня землі, для доступу людей були облаштовані сходи — і все було гаразд. Під час війни на це підприємство почали повертатися колишні працівники — військові з різними пораненнями та ампутаціями. На підприємстві уважно вислухали їхні потреби і побажання, та звернулися до нас із замовленням на розробку рішення.
Під час розробки рішень відповідно до ДБН ми з’ясували, що потрібно розширити пандуси по 12 м, зробити ширшими коридори, туалет і кардинально змінити душову кімнату. Після цього обговорили пропозицію з тими, хто цим користуватиметься, аби дізнатися, як це працюватиме в реальності. У результаті — влаштували підйомну платформу, зробили комплексну душову і туалет. Відгуки підтвердили, що всім зручно користуватися і це було вдале рішення, хоча воно було зроблене не зовсім по ДБН.
Для нас важливо не лише дотримуватися норм, а працювати для людей і враховувати потреби тих, хто цим користуватиметься.
Зображення ілюстративне: із відкритих джерел